наркошоп Каменск-Шахтинский Бошки Шишки LSD WEED

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Френды, чекайте мой стори про крутую закладку, психоделическое путешествие и увольнение с ненужной тупой работы. Ловите рассказ в моем стиле, наркоманском, эдаком живописно-шизоидном.

Было дело, вот однажды вечерком, когда все основные головняки решили не отвисать, а начать кайфовать. Я, такой молодец, решила себе прикупить шишки марихуаны — настоящую чернуху, которая выношит мозг. Что же, я выбрала самое найс время и направилась к своему дилеру. Пути-дороги, я встретила того чувака и дала ему пачку барбитуратов денег, а он пихнул мне в руки пакетик с моими долгожданными шишками.

Оттопырив табун рассказчиков, я вернулась в свой свежий батут — темнеющую квартиру с аурами психоделического света. И тут, эй, не желавший стоять на месте мозг сказал мне, что пора пыхать и чиллить. Ну я, типа, «давай, отпилим на свои места, ваще кайфанем».

Я собрала свою команду неразговорчивых понторезов, и мы собрались в нашей космической вечеринке. Подобрали расслабляющий саундтрек, расставили коврики на полу, запалили свечи, вообщем создали все условия для путешествия в иные миры.

Стоило только прикурить, как я почувствовала себя абсолютным пилотом реальности, который летит в неизведанные пространства. Первая дама повернулась ко мне с вопросом: «А че, она притягивается?» Я усмехнулась и ответила: «Да, это самая крутая закладка». Мы все закрутились в этом психоделическом вихре, где были только мы, музыка и наши безумные мысли.

Насладившись космическим путешествием, я решила вернуться в мир реальности. И тут меня постиг великий глазодер от светящегосся ноутбука: «Ты сегодня на работе?» В голове моей проиграл сценарий с апокалиптическими предложениями, где я увольняюсь с ненужной работы. Моя решимость росла пропорционально количеству канюлей, которые образовались в моем мозгу.

Я хлопнула себя по лбу и вспомнила, что у меня как раз сегодня шизоидное совещание с руководством. Что же, я смерила одно выражение лица и сказала своему боссу все, что думала о нашей ненужной работе, не желая замалчивать свои головняки. А ему было найс, что я поделилась своими мыслями на полном серьезе и ушла из-под его рук без взятки.

И вот таким образом я купила свои шишки, пропыхала их на вечеринке и уволилась с тупой работы. Мне помогли наших братцы из команды, и мы все вместе сделали это.